Хочу бути ідентифікований у паспорті як українець.

 

 

       Вважаю, що мене, як українця, це дискримінує – я не ідентифікований національно. Бо хто я? Добре, що громадянин України. Це підтверджує мій паспорт, там так і написано. Але хто я за національністю? Те, що я знаю, ким я є – не рахується. Бо моє знання не вагоме без офіційного підтвердження. Ось візьмемо, наприклад, тривіальну ситуацію – я переїжджаю в іншу країну по запрошенню на роботу. Все добре, чесно, я не зрадник, продовжую й далі любити Україну. Наприклад, й далі там живу, в мене все добре складається: народжуються діти, пішли в школу; вони, в принципі, вважаються вже громадянами іншої країни. І ось, при якійсь нагоді необхідно сказати про свою національність, ну там, наприклад, соціологічне дослідження, то виходить, що я можу сказати так, як мені вигідно? І дітей я можу записати, як заманеться? Добре, що коли я маю в цьому волю, — робити різні абсурдні речі; але коли від мене буде вимагатися підтвердження офіційне, то де я його візьму?

       Я не розумію, це якийсь геноцид проти української нації? Але такий продуманий, «інтелігентний», без терору. Якщо так буде тривати надалі – ми, українці, перестанемо існувати.

Хочу бути ідентифікований у паспорті як українець.: 11 комментариев

  1. У сучасному світі не прийнято ділити людей за національною ознакою. Є громадянство. Цей підхід, з прийняттям Конституції, обрала і Україна. Він демократичніший, оскільки дає людям усіх національностей однакові права. Ти турок — громадянин Франції? Нема питань, маєш ті ж самі права і обов’язки, що француз, який до 10 коліна немає жодних домішок у своїй французькій крові. Будучи «чорним» громадянином США ти можеш зробити у себе в квартирі виставку досягнень свого племені, ходити з його прапорами і прокидатися під гімн племені, але матимеш ті ж самі права і обов’язки, що й інші громадяни США. Тому законодавче визначення національності індивідуума, на мою думку, не просто непотрібне, а і суперечить демократичним принципам.

    P.S. Макаре, давно хотів запитати, чи подолав ти кризу віри, приймаєш Ісуса у Причасті?

  2. denys Не стверджую необхідності когось обмежувати у правах — перед законом (і добре, коли він демократичний) всі однакові.Але подібне самовизначення, яке ти подав у примір — абсолютно суб’єктивне. З таким же успіхом я можу вдавати з себе японця. Просто я визнаю наявність певного генетичного коду, спільного для нації. У тебе ж десь в документах записано резус і фактор твоєї крові? Добре, що їх можна легко визначити, якщо запису нема, але з національністю по-іншому… Для того і існують документи, Я ТАК ДУМАЮ, щоб могли повно і змістовно надати про мене інформацію.

    Для P.S. Дякую, Вашими молитвами… Одні кризи минають, інші приходять))) Але Боже милосердя є стале)

  3. Не хорошо когда у народа убивают память о прошлом. УР была создана в 1918 г. О какой украинской национальности может идти речь. Киевская Русь мать городов
    русских и русских людей также. Верно забыли Богдана Хмельницкого, Переяславскую Раду, это было великое освобождение от поляков, а то поляками
    были бы сейчас. Запад всегда называл нас русскими Иванами. Не дай Бог стать Иванами рода своего не помнящими.

  4. Українці завжди відчували національну спільність, незалежно від того, чи були вони на землях Правобірежної, чи Лівобережної України і протиставляли себе полякам і росіянам. І феномен в тому, що, при абсолютній відсутності державності, спільність відчувалася протягом кількох століть, чому і стала можливою т.зв. українська ідея, і хай лише, як ви, Гість: Gensek09 зазначили, у 1918 р.

    Я, як українець, не відчуваю нічого спільного ні з росіянином, ні з поляком, чехом і словеном окрім походження, — ми слов*яни. Але я маю свою мову, пісні, казки. І мені зараз не важливо, хто від кого пішов, на даному етапі це не суттєво, бо ми Є, чи то поляки, чи росіяни.

  5. ви, шановний, далеко не перший і не єдиний, хто в українському суспільстві підіймає цю тему і вимагає писати у паспорті національність. але я хочу запитати у всіх таких розумників (особисто ви — не ображайтесь, прошу): яку національність записати моєму синові, у якого мама українка, а тато — кореєць?

  6. koreanstar777
    корукр 🙂 и обовъязково украйиньською!

    высасывание нац-идеи из пальца трывае…

    афтор! ну напышут тоби шо ты е украйинэць и шо?! дальше шо?!

    быдло с суржика на мову пэрэйдэ? или ссать в подъездах перестанут?

  7. 2 .4you

    Не висмоктую я націдею. Мені за це ніхто не платить гроші, по голівці не гладять. Я говорю від серця, кажу про те, що болить. І я знаю, що я не один. Я виражаю те, що існує, але ігнорується. А про культуру? — національна свідомість є лише частиною цього. Багато лідерів відбудовували культуру (а за нею і економіку) взиваючи до національних почуттів. Окрім цього, національно свідома людина може багато для себе почерпнути відповідей на фундаментальні питання саме з національної етики, історії та культури.

    2 koreanstar777

    Напевно, що ваша дитина кореєць, як батько (У корейського народу рід переказується по батьку?). Але важливо також і те, як ви її виховуєте. Які казки слухає ваш малюк? Яких колискових? Я маю на увазі саме сферу родини (телебачення не враховується:-)). А ще важливо, якою мовою ви в родині молитесь до Бога.

  8. ото ж воно і є, що національність залежить не від того, як це прийнято рахувати — по лінії тата чи мами, а від того, що має людина у душі і як себе самоідентифікує. питання взагалі-то було риторичне. бо ми виховуємо малого так, щоб він любив і поважав культуру і тата, і мами, і навіть діда (він у нас російськомовний), щоб говорив мовою мами і мовою тата.
    кожен сам молиться своєю мовою, а коли разом — то корейською, бо тато по-нашому не шарить:)

  9. Кобзар казав: «Учітесь, читайте,

    І чужому научайтесь,

    Й свого не цурайтесь. »

    Хочу звернути увагу на те «свого». Саме в тому, що ми під цим розуміємо, і виникають розбіжності. Для когось своє – це набуте суб’єктивне: досвід, культура, традиція тощо. Для когось – це вроджене, те, що не належить вибору, що виражає генокод роду, нації. Полеміка триває ще від Аристотеля, а набула широкого розголосу завдяки Дж. Локку — чи є людина tabula rasa. Сучасні психологія і нейрофізіологія заперечили існування tabula rasa, людина вже від народження має в умислі первинні структури, серед яких і лінгвістичні, які спадково набувалися внаслідок тривалої еволюції людини. Еволюція ж продовжує тривати, продовжують виникати нові нації (напр. американці). Якими будуть українці в майбутньому (та й чи будуть взагалі?), залежить від нас. Я не є прихильник євгеніки, хоч багато українців, може, й бажали б бачити націю якоюсь досконалою породою. Для мене важливим є наскільки ми залишимось людьми, наскільки в сучасності ми зможемо виражати традицію минулого, зберегти і дати новий зміст тому, чим ми є. До речі, нативізм, т.т. генетичний раціоналізм, що відстоює ідею вроджених понять, може набувати форми світських рухів, особливо в середовищі колоніальних, або постколоніальних народів. Тому те, що в нашому суспільстві це питання постає, є цілком виправданим внаслідок певних причин. Конфронтація виникає через ігнорування; справжньої полеміки не спостерігається…

  10. мене це теж засмутило, коли отримав паспорт 🙁

    мені мало того, що у мене паспорт УКРАЇНИ.

    треба, щоб я міг всім продемонструвати:

    «Національність — Українець»
    🙂

    до речі, коли мій однокласник писав заявку на отримання паспорта, попросив свою маму, щоб та гарним почерком заповнила заявку. і вона автоматом у графі «стать» написала: «українець».

  11. багато хто з українців соромляться своєї національності, бо не розуміють її важливості, тупі вони коротше кажучи….

Комментарии запрещены.