Українська ідея

kotugoroshko котигорошко

       Проблеми — наше природнє середовище… В них зросло вже ціле покоління українців. Вони не винуваті в тому, що живуть в державі, яка не може визначитись у тому, якою ж вона є, що вона гарантує і до чого вона скерована. Ціле покоління молодих людей, а з ними і всі громадяни, не розуміють, чому ми приречені на існування саме у такому форматі…

       В цей час тотальних кризисів української держави, на мою думку, слід звернути особливу увагу на фундаментальні засади державотворення України. Проблема не в тому, що ці кризиси є, — вони мусять бути в будь-якому організмі, не виключаючи соціальний, — а в тому, що задачі, які виникають внаслідок присутності кризису, не можуть бути вирішені з-за відсутності консолідації зусиль та спільної мети. Чи може мені хто-небуть відповісти, який є концепт української ідеї? Що є таке, навколо чого ми зможемо об’днатися? Відсутність чіткої свідомості української ідеї чинить нас беспорадними перед труднощами, які постають перед нами, як перед спільністю. Бо ми розрізнені і кроки, яки приймаються щодо подолання проблеми, обмежуються лише інтересами вузької ланки зацікавлених у цьому, чи це буде олігархічний клан, чи політична партія, чи звичайна середньостатистична родина. Отже, що об’єднує українців?      

       Прикро, але у нас немає ідеї… Сам результат національної ідеї — незалежна, демократична держава, — існує, але немає її в свідомості кожного з громадян цієї країни. Пригадую, як декілька років тому Росія вела активну компанію щодо формування „оной” для себе. І результати не примусили себе чекати – ми можемо спостерігати цю ідею в усьому, що може назватись продуктом Росії – політика, телебачення, кінематограф тощо. Амбіційна, агресивна, з присмаком імперіалізму, зухвала і високомірна до інших – вона їх влаштовує і багато в чому, визнаймо, допомагає в осягненні цілей, які (знову ж таки!) сама і визначає. Яке майбунє такої ідеї, стверджувати не берусь, але історія знає багато подібних прикладів і дає свої оцінки.      

       А що б могло консолідувати нас, українців? Абсолютно вірним є зауваження про те, що герої минулого України не можуть бути героями України сучасної. Ті герої, що є такими для України Західної не можуть бути ними для Східної і навпаки. Така вже є історична передумова. Це треба прийняти і перестати маніпулювати почуттями простих людей та розділяти суспільство. Необхідно запастись терпінням Моїсея, що водив 40 років по пустелі народ зі свідомістю рабів. І треба почати створювати нових героїв. Керманичам країни варто лише подивитись на зігнорованих винахідників науково-дослідницьких інститутів, звернути увагу на сучасних видатних педагогів та мислителів, продемонструвати собі (і в першу чергу СОБІ!) і світу діячів культури. Нам варто лише розпочати пишатись!І саме це "пишатись" зробить нас людьми вільними і незалежними від впливів чужих, а то й ворожих нам помислів. Саме "пишатись" створить з нас нову націю — українців, що вже мають свою державність та являють світу нових героїв.

Не кондомом єдиним…

 

Бенедикт XVI

 

Побачив учора у Львові нову соціальну рекламу (вибачайте, не сфоткав). В принципі, вона не є вже й така нова, вже всі звикли бачити заклики на кшталт: "Зупинимо СНІД, купуй у нас кондом!". На цей раз, в турботі за здорове суспільство, соціальні авторитети вирішили одним пострілом вбити двох зайців, — вберігаючи від СНІДУ нагадали і про безпечний секс, і про те, шо "наркотикам — ні".

Взагалі-то я не без зацікавлення спостерігав за скандалом, що виник навколо заяви Папи Бенедикта XVI про те, що роздача презервативів у Африці не вирішує проблеми СНІДУ. Світ був обурений. Слова Понтифіка видавались негуманними, антинауковими. А тим часом з бюджетів продовжують виділятися космічні суми на боротьбу зі СНІДом, що є, по-суті, закупівлею нових партій кондомів та їх безкоштовною роздачею тінейджерам, очі яких розшаліло горять від думок про подаровану їм вседозволеність, та вигадуванням нових ліків , які дозволять й надалі проявляти свою сексуальну свободу. Так є в усьому світі, — і у нас, і в Африці. Кондоми роздають вже понад десять років (я так думаю… Якщо помиляюсь — виправте), а ситуація з хворобою, що не лікується, є все гірша. Скільки з тих 22 млн. хворих у Африці понадіялись в свій час на "рєзінку"? То може не треба представляти суспільству презервативи як єдину панацею від СНІДу, бо це дійсно виглядає як брехня? Може єдиним вірним способом запобігти поширенню хвороби буде те, про що і каже Папа — цнотливість, подружня вірність і побудова нових міжлюдських відносин. Уявляю, як ці слова викликають посмішку (або роздратування…) у більшості. O tempora, o mores! Добре, що ще якось можна у цьому світі сказати про чесність, благородність, відповідальність… Але коли комусь необхідно буде заробити, і на заваді будуть стояти саме ці чесноти, то очікуйте рекламні акції по підміні понять, приготуйтесь забути їх, а при згадуванні зневажливо посміхатись.

Я чому, взагалі, розпочав з соціальної реклами "Наркотики — ні! Безпечний секс — так! Зупинимо СНІД"? Просто, використовуючи логіку поширювачів кондомів, можна сміливо змінити першу частину цього заклику на щось, типу "Шприц, яким коловся твій друг — ні!", запровадивши при цьому акцію по роздачі безкоштовних шприців. А шо? — і гуманно виглядає, і чесно, як ніколи, бо ж СНІД не самими наркотиками передається.

Соціальна філософія. Професійно-посадовий статус і його роль в Україні. Есе.

Що являє собою наше суспільство? Чому з віками філософи з певністю стверджують необхідність вивчення та дослідження цього феномену людського співіснування? Певним є те, що це дуже роздрібнений і неймовірно складний організм. Незаперечним є те, що цей організм потребує вивчення і аналізу. Але найбільшою проблемою у цьому є те, що складовою одиницею цього організму є людина – індивід, особа, що сама по собі є окремим світом, зі своєю структурою, принципами та законами, притаманними лише йому одному. Тоді чому суспільство не є безладдям, хаосом таких собі людей-атомів, що снують невпорядкованим рухом, але постає як єдність, в якій існують єдність і загальний порядок?

Деякі антропологічні вчення класифікуючи людину, наділяють її ознакою, яка, на їх думку, притаманна виключно їй, а саме те, що людина є істотою соціальною. Це вписано у її природу – виникати, формуватися та існувати в соціумі. Арістотель був переконаний, що людина «за межами суспільства є абстракція, поза суспільством вона неможлива, як жива рука, відокремлена від тіла»[1]. До філософів, що проводили паралель між людиною та соціумом, належали також Платон, стоїки, схоласти, Блез Паскаль, Огюст Конт, Гегель та Герберт Спенсер. Їх тлумачення суспільства як своєрідної цілісності, самостійної реальності, загально прийнято називати «соціальним універсалізмом». Інший погляд на суспільство, а саме як на штучно утворене на раціональних засадах об’єднання індивідів задля осягнення власних цілей та задоволення потреб, в історії соціально-філософської думки отримав назву «соціальний атомізм». Цей погляд розвивався на засадах гедонізму починаючи ще з Епікура, набув великої популярності в період Нового часу завдяки мислителям Т. Гоббсу, Дж. Локку і Ж.-Ж. Руссо, і зазнав нового пробудження у ХХ ст. під впливом активного політичного розвитку та незаперечних успіхів лібералізму й демократії.

Ці два таких протилежних погляди не є взаємовиключними, тим більш, вони лише підкреслюють складність проблематики. Усі філософські концепції, що постають з плином часу, з усією відповідальністю намагаються надати вірного окреслення феномену соціуму. Соціопсихологічні концепції, найвпливовішою з яких є інстинктивізм, і передусім фрейдизм, пов’язують специфіку соціального не стільки з біологічними, як із психічними явищами. Також принципові положення соціопсихології набули розвитку в концепції соціальної дії, представниками якої були М. Вебер та Т. Парсонс. Згідно цих концепцій, соціум постає як необхідна умова, що відповідає єству людини, як істоти соціальної, в якому вона вступає в систему зв’язків і стосунків, що мотивовані або інстинктами, або цілями.

Соціальність можна інтерпретувати як діяльне спілкування людей. Співбуття не виражається лише спорідненістю і не ґрунтується лише на відносинах симпатій і довіри, але й на відносинах необхідності обміну продуктами діяльності. Для людського буття, схильного до егоїстичних проявів, це є вразлива сфера, що й породжує, в свою чергу, лицемірство, ницість, байдужість і жорстокість. «Тому співбуття людей підлягає законам суспільства, які здійснюють регулювання його зовнішнього аспекту відносин, забезпечуючи нормальне функціонування індивідуального буття».[2]

Вже від народження людина починає займати в соціальній системі певну позицію. Поза власні заслуги та зусилля, суспільством їй нав’язаний приписаний статус, що зумовлюється етнічним походженням та місцем народження. Крім цього статусу особа може мати цілу низку інших статусів, які визначають роль людини у суспільстві, яке ставить перед нею задачі і вимоги. Сукупність цих вимог становить зміст соціальної ролі. Але, як би це не було прикро, у нашому сучасному суспільстві спостерігається певна зміна принципів і цінностей, що гарантують гармонійне існування соціуму. Професійно-посадовий статус, в якому фіксується соціальне, економічне, виробниче становище особи, підпадає під особливу увагу суспільного життя, та зазнає впливів людського судження, або, простіше сказати, стає об’єктом моди. Це спричинює певну деформацію в свідомості людини, яка вже не прагне формуватися як індивідуальність, але незалежно від власних здібностей та навиків, хоче виконувати деяку соціальну роль за рахунок привласнення окремого професійно-посадового статусу. Тільки так я можу пояснити наявність в Україні цілої «армії» нікому не потрібних економістів та юристів.

Чи це є добре — служіння декотрому статусу за рахунок знехтуванням іншим? Бо відсутність співмірності та злагодженості соціальних законів, які виникали на досвіді тисячолітньої спільності людей, призводить до зубожіння в чомусь одному і, натомість, культивування чогось іншого. Актуальність «престижних» професій призвела до занедбання не менш важливих професій іншого ґатунку.  Зі свого боку, це вплинуло на урбанізацію та призвело до секуляризації. Зустрічаються люди, що соромляться признатися свого сільського походження, або, більш того, нації, що соромляться розмовляти рідною мовою.

Що ми за суспільство і на яку хворобу ми хворіємо? Брак духовності, нестача віри в себе, тотальна відсутність довіри іншому – складається враження, що ні про який «універсалізм» не може йти мови; суспільство не відслонюється як дар кожному з нас, завдяки якому ми можемо становитися як такі, що прагнуть досконалості, але як можливість, яку можна використати у власних, егоїстичних цілях.

Певна річ є та, що суспільство віддзеркалює нас самих собі, оточуючим та Богу такими, які ми є насправді. Без нього, невідомо, чи знали б ми цю правду, чи ні.


[1] Є.М. Причепій, А.М. Черній, «Філософія», Академвидав, Київ, 2003, ст. 422

[2] Там же, ст. 432

Релаксація. А як ви це робите?

Мабуть у кожного є свій спосіб релаксації. Мій спосіб такий — рівно сідаю і дихаю. Вдох на раз-два, видох на раз-два-три-чотири (можна 3 х 6, 4 х 8 і т.д.). За п*ять-шість подихів тіло починає сигналізувати про місця, які найбільш напружені (у мене це завжди плечі і шия) і займає вірну позицію. Це „займання вірної позиції” може успішно перейти в досить таки приємну гімнастику. 

Також це дихання  позитивно діє на нервову систему і добре впроваджує у медитацію. 

А які способи у вас?

«Генії» реклами

примітивна реклама
 
У Львові, на вул. Дорошенка, біля трамвайної зупинки була така-собі звичайна їдальня. Але якось там вони змінили меню… Взагалі, це круто, бути серед їдалень номером 1, вже на цьому одному можна було б робити собі ім'я, то навіщо їм здався цей "гурман"?

примітивна реклама

Без коментарів.

примітивна реклама

Без коментарів.
 
примітивна реклама 
 
На вітрині цього "бутіка" дуже часто з'являються подібні "шедеври". Можна при нагоді  зробити окрему виставку.
 
примітивна реклама 
 
На цю вивіску мою увагу звернув приятель, що є небайдужий до вживання маріхуани. Він провів аналогію з "хапанням" і наступною "нерухомістю". Як на мене, то це взагалі дуже дивна (і невдала…) назва для агентства нерухомості.
 
примітивна реклама 
 
В тамбурі поїзду. Напис абсолютно оригінальний. 
 
примітивна реклама 
 
Можна було б цей напис зробити у формі якоїсь дупці. 
 
примітивна реклама 
 
Рух Хаммерів-лімузінів. 
 
 примітивна реклама 
 
Ось такий гребінець експортує Росія на весь світ. Аби це було переконливо, що гребінець справді з самого Сибіру, з іншої сторони гребінця напис подано мовою оригіналу. 
 
примітивна реклама 
 
генії реклами 
 
А це так… Може не зовсім до компанії, бо ідея вповні пристойна. Люки навпроти якогось банку. Багатозначна відповідь на питання, куди спустили наші гроші?