Лебедина пісня потенційних геніїв.

Часто мені зустрічаються люди, в очах котрих є велике розуміння всіх речей і процессів, їх правдивого значення. Їх очі випромінюють багато добра, але вони сумні, бо не знають, як застосувати те добро. Вони зневірені, нікому вже не довіряють, але нікого і не бояться. Вони просто дивляться на хід речей і чогось очікують. Їх принциповість і стабільність захоплює, вони не дозволяють собі опуститися до звичок, мотивів та поведінок, що впроваждують до колись досвідченої порожнечі – вони не курять, бо з першого разу їм не сподобалось, й так само вони ніколи не будуть обмовляти людину поза очі, бо це принижує їх гідність. Вони прекрасні, і вони це розуміють. Еталоном і прикладом для наслідування для них є літературні персонажі та їх автори. Реальне життя викликає лише смуток і розчарування. Покластися вони можуть лише на себе та на крилаті вислови мислителів минулого. У них є лише вони самі, ось такі сумні та прекрасні, і мені здається, їм інколи хочеться просто забутися… У цій втраті ауторефлексії, в прагненні просто бути є відчуття своєї необхідності, але нерозуміння своєї доцільності. Їх буття – це сама по собі лебедина пісня.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*