Про одеський шопінг та Василя Васильціва.

Одна з рис, яка захоплює мене у Оксані — це її безпосередність. В цьому вона геній. Обожнював з нею, україномовною, ходити влітку по одеським магазинам. Вона була неперевершена в дивуванні на те, що дивувалися нею. Вона знищувала штучну гламурність продавців, які зверхньо реагували на українську мову, своїм правдивим, щирим дивуванням. Коли Оксана запитувала про щось, що її цікавило і продавці кліпаючи очима кидали якусь фразу з підтекстом: «Воно тобі треба?», то вона дійсно не могла не здивуватись цим. Її наступні питання-уточнення про товар, що її зацікавив, абсолютно досконало виражали це, і тому ці шопінгові консультації ставали схожими на розмову лікаря-психіатра з паціентом, що страждає на нервовий розлад — спокійні уточнення про якість та походження товару і щораз більш розгубленіші відповіді від усвідомлення власної некомпетентності та упередженого судження. Вона ж, моя кохана, все прекрасно шарить і я нею відверто пишався.

Моя Оксана мріє стати дитячою казкаркою. А ще я б запропонував їй стати авторкою пісень для Василя Васильціва. Бо більшої безпосередності як у неї (та у Васильціва) я ще не зустрічав. Сьогодні ми стояли обійнявшись після добового розлучення, і вона, дивлячись в очі, наспівує: «Цьо-оматись і обніма-атись..». А чому б і ні, Василь Васильців, здається, дуже мало співає про кохання? Не зустрів ще хдопець свою єдину.

Васю, ти якщо шо, то звертайся. Може вистачить про «комп’ю-утер, інтернет»?

Гамір гаміру різниця.

Чоткий вчора був день. Насичений. Його було б приємно згадувати, якби в ньому дійсно відбулись би якісь визначні події. По-перше, це враження. Маса зустрічей тих, кого давно не бачив, або може навіть і не згадував. Але так, побачив — і радий бачити! По-друге, погода. Тепло! Перший день осені дав ще засмакувати літа. Вікно було відкрите цілий день. Повернувся додому вже, в принципі, надвечір, але гамір дітлахів знадвору створював враження літнього дня початку канікул, коли ще не встигли пороз’їжджатись і пресититись до «вже нічого не хочеться». Діти вчора бавились дійсно як останній день. І бавились дуже щиро — серед вигуків та сміху не чутно було прозивань та полохливих криків. Натомість, натхнені досвідченим відчуттям дорослості, яке набулося внаслідок відвідин школи в перший навчальний день, вони створювали дуже затишний гамір, під який приємно думалося та відпочивалося. Відчувалося, що все на своєму місці. Ось така ось перша осіння медитація.