Знакові системи в культурі

 

Мова культури – це універсальна форма осмислення реальності, в яку ніколи не перестають залучатися нові образи, уявлення, поняття та інші смислові конструкції. Мова культури, це також сукупність знакових способів вербальної та невербальної комунікації, які об’єктивують культуру етносу, виявляють її етнічну специфіку і віддзеркалюють її взаємодію з культурами інших етносів. Тому мова культури – це зміст, що історично виникає, розвивається і змінюється.  Мова культури – це ті засоби, символи, знаки, тексти, що дозволяють людям вступати у комунікативні зв’язки один з одним та орієнтуватися в просторі культури. Культура ж, у свою чергу, для нас постає як текст.
Французські вчені, представники структуралізму К. Леві-Стросс, Ж. Дерріда, Ж. Лакан, М. Фуко та інш. запропонували досліджувати цей «текст» методом природничих наук, включаючи формалізацію, математичне моделювання та інформатику. Вихідним пунктом для вчених була лінгвістика, що завдяки швейцарському вченому Ф. де Соссюр то його послідовникам на поч. ХХ ст. набула рис точної науки. Розроблений Соссюром структурний метод був перенесений на вивчення інших сфер духовного життя людини.
Структуралізм робить акцент на дослідженні форм, в яких протікає духовна культуротворча діяльність людини: загальнолюдських універсалій всезагальних схем та законів діяльності людини. Ці всезагальні форми позначені поняттям структури. Під структурою ми можемо розуміти сукупність відносин, що лишаються стійкими протягом тривалого історичного періоду або ж в інших регіонах світу. Ці всезагальні форми діють як несвідомі механізми, що регулюють всю духовно-творчу діяльність людини. Як стверджує К. Леві-Стросс, «несвідоме має в собі структуру, тт. сукупність регулярних залежностей суспільних відносин, що впроваджені в індивіда та перекладені на мову повідомлень».
Отже, в структуралізмі ми знову зустрічаємося з концепцією колективного несвідомого, що знаходиться в підвалинах культури. Але якщо у К.Юнга в якості таких первинних підстав постають архетипи, то в структуралізмі – знакові системи. З точки зору структуралізму, всі культурні системи – мова, міфологія, релігія, творчість, література, традиції, обряди – можуть розглядатися як знакові системи.
Розвиток знакових систем здійснюється шляхом збільшення числа різних систем, що виокремились з певної гіпотетичної єдиної системи. До сфери вираження цієї системи відносяться природна мова, матеріальні засоби комунікації, до сфери змісту – релігія та міфологія. Таким чином стає можливим проведення паралелей між знаковими системами різних культур. Також глибшому розумінню культур та встановленню зв’язку між ними сприяє те, що реалії нової, сучасної духовної культури не знищують та не змінюють реалій старої, але проникають в неї уживаючись з нею.
Отже ціль структурного аналізу полягає в пошуку системотворчого фактора наявної культури, у винайденні єдиних структурних закономірностей певної множини культурних об’єктів. Такий системотворчий фактор-структура постає не просто як «скелет» того чи іншого культурного об’єкту, але як сукупність правил, згідно яких при перестановці елементів з одного об’єкту виникає інший. Така однотипність виявляється не за рахунок відкидання різниць цих об’єктів, а шляхом спростування цих відмінностей в монолітну течію перемінних варіантів єдиного абстрактного зразка.
Методологія структуралізму безумовно дала позитивні результати при об’єктивній оцінці формування культур та їх взаємодій. Але такий формалізований підхід залишив «за бортом» саму людину як суб’єкт культури в її творчій ініціативі та пошуках художнього виразу. Чи може структурний аналіз дати відповідь на питання, звідки виникає творча іскра митця та який механізм його творчості? Наразі, проблема світогляду художника здіймається над структурою знакових систем як ірраціональний чинник, що діє всупереч всім природничим методам та формалізованим схемам. Ми не можемо сказати, наскільки іншою буде культура завтра, але ми точно знаємо, що вона буде тією самою культурою, що і багато днів тому, вона залишиться мовою, що виражає наш духовний світ.

Мова культури – це універсальна форма осмислення реальності, в яку ніколи не перестають залучатися нові образи, уявлення, поняття та інші смислові конструкції. Мова культури, це також сукупність знакових способів вербальної та невербальної комунікації, які об’єктивують культуру етносу, виявляють її етнічну специфіку і віддзеркалюють її взаємодію з культурами інших етносів. Тому мова культури – це зміст, що історично виникає, розвивається і змінюється.  Мова культури – це ті засоби, символи, знаки, тексти, що дозволяють людям вступати у комунікативні зв’язки один з одним та орієнтуватися в просторі культури. Культура ж, у свою чергу, для нас постає як текст.

Французські вчені, представники структуралізму К. Леві-Стросс, Ж. Дерріда, Ж. Лакан, М. Фуко та інш. запропонували досліджувати цей «текст» методом природничих наук, включаючи формалізацію, математичне моделювання та інформатику. Вихідним пунктом для вчених була лінгвістика, що завдяки швейцарському вченому Ф. де Соссюр то його послідовникам на поч. ХХ ст. набула рис точної науки. Розроблений Соссюром структурний метод був перенесений на вивчення інших сфер духовного життя людини.

Структуралізм робить акцент на дослідженні форм, в яких протікає духовна культуротворча діяльність людини: загальнолюдських універсалій всезагальних схем та законів діяльності людини. Ці всезагальні форми позначені поняттям структури. Під структурою ми можемо розуміти сукупність відносин, що лишаються стійкими протягом тривалого історичного періоду або ж в інших регіонах світу. Ці всезагальні форми діють як несвідомі механізми, що регулюють всю духовно-творчу діяльність людини. Як стверджує К. Леві-Стросс, «несвідоме має в собі структуру, тт. сукупність регулярних залежностей суспільних відносин, що впроваджені в індивіда та перекладені на мову повідомлень».

Отже, в структуралізмі ми знову зустрічаємося з концепцією колективного несвідомого, що знаходиться в підвалинах культури. Але якщо у К.Юнга в якості таких первинних підстав постають архетипи, то в структуралізмі – знакові системи. З точки зору структуралізму, всі культурні системи – мова, міфологія, релігія, творчість, література, традиції, обряди – можуть розглядатися як знакові системи.

Розвиток знакових систем здійснюється шляхом збільшення числа різних систем, що виокремились з певної гіпотетичної єдиної системи. До сфери вираження цієї системи відносяться природна мова, матеріальні засоби комунікації, до сфери змісту – релігія та міфологія. Таким чином стає можливим проведення паралелей між знаковими системами різних культур. Також глибшому розумінню культур та встановленню зв’язку між ними сприяє те, що реалії нової, сучасної духовної культури не знищують та не змінюють реалій старої, але проникають в неї уживаючись з нею.

Отже ціль структурного аналізу полягає в пошуку системотворчого фактора наявної культури, у винайденні єдиних структурних закономірностей певної множини культурних об’єктів. Такий системотворчий фактор-структура постає не просто як «скелет» того чи іншого культурного об’єкту, але як сукупність правил, згідно яких при перестановці елементів з одного об’єкту виникає інший. Така однотипність виявляється не за рахунок відкидання різниць цих об’єктів, а шляхом спростування цих відмінностей в монолітну течію перемінних варіантів єдиного абстрактного зразка.

Методологія структуралізму безумовно дала позитивні результати при об’єктивній оцінці формування культур та їх взаємодій. Але такий формалізований підхід залишив «за бортом» саму людину як суб’єкт культури в її творчій ініціативі та пошуках художнього виразу. Чи може структурний аналіз дати відповідь на питання, звідки виникає творча іскра митця та який механізм його творчості? Наразі, проблема світогляду художника здіймається над структурою знакових систем як ірраціональний чинник, що діє всупереч всім природничим методам та формалізованим схемам. Ми не можемо сказати, наскільки іншою буде культура завтра, але ми точно знаємо, що вона буде тією самою культурою, що і багато днів тому, вона залишиться мовою, що виражає наш духовний світ.

 

Техніка як соціокультурний феномен

Ми не можемо навіть уявити собі наше людське суспільство, яке б вело своє існування не виокремлюючись з природи та, подібно до людей народу Наві з фільму «Аватар», в освоєнні навколишнього середовища застосовувало б лише власні фізичні та духовні сили.

Колись мене вразила така думка, що якби людина винайшла свого часу не колесо, а, скажімо, якийсь трикутник або квадрат, які могли би звершувати переміщення предметів (уявімо, що за допомогою телепортації:)), то соціальна та культурна еволюція пішли б абсолютно іншим шляхом, а цивілізацію, що постала б в наслідок такої технічно-альтернативної парадигми навіть неможливо було б порівняти з нашою, настільки вони були б різними. Вищезгаданий фільм «Аватар» режисера Ф.Кемерона якраз демонструє конфлікт, що постав внаслідок зустрічі двох таких цивілізацій, де земна техногенна цивілізація, огорнута пристрастю до накопичення та збагачення, навіть не готова вбачати в населенні планети Пандора іншу цивілізацію, суспільство з високою культурою співіснування та освоєння дійсності.

Що ж таке це – «техніка», що взяло у полон нашу історію, дійсність та розум? Поняття «техніка» ми можемо розуміти у вузькому значенні, як «сукупність штучних засобів людської діяльності, насамперед матеріальних знарядь праці, що підвищують її ефективність у різних галузях життєдіяльності суспільства у виробничій і невиробничій сферах»* . Але навіть і в повсякденні ми прибігаємо до вживання цього поняття у ширшому філософсько-світоглядному плані. Тоді «техніка» ми вживаємо як синонім поняття «технічного», тт. на означення такої «сутнісної ознаки людської діяльності, що необхідно використовуючи певну методологію та схематичну послідовність, забезпечує можливість реалізації мети та досягнення цілі» . Таке поняття технічного охоплює різноманітні форми прояву в нашому житті – інформаційні (технічне знання), діяльності (техніка праці), речовин (знаряддя діяльності), комунікативні (органічно-технічні відносини між людьми та відповідні їм норми та стандарти, напр. техніка спілкування, техніка кохання), управлінська (техніка управління).  Суть техніки як технічного відображає побудову людиною суб’єктно-об’єктних відносин, її організацію світу та способи діяльності на принципах ефективності, оптимальності та раціональності. Принципи, що роблять техніку тим, чим вона є, причиняються до того, що людина в своїй технічній діяльності виходить поза природу, виокремлюється з неї, усамітнюється, та лишається сам на сам зі своїми прагненнями. Ефективність відображає співвідношення між кінцевим результатом діяльності (ефектом) і витраченими зусиллями чи ресурсами. Оптимальність означає міру узгодженості безпосередньої мети діяльності з кінцевою. Раціональність є міра доцільності діяльності з точки зору повноти реалізації  її технічних можливостей (технічна раціональність) і з боку відповідності певним суспільним нормам і цінностям (аксіологічна раціональність). Завдяки останньому принципу, аксіологічній раціональності, наш світ ще знаходиться у відносній незалежності від свавілля технократизму, зумовленого технологічним детермінізмом, коли абсолютизується роль науки і техніки та недооцінюється вплив на них соціальних факторів, коли людина стає технічним інструментом для досягнення цілі зацікавлених в цьому хто його знає кого, коли нехтується довкілля, коли рубається гілляка, на якій сидимо…

Технікою людина демонструє свою незгоду з задумом Творця. Технікою людина демонструє слабкість свого духу та ницість перед лицем природи. Прикро лише те, що назад немає дороги. Я, сидячи в комфортній квартирі багатоповерхівки та клацаючи по клавіатурі ноутбука, можу лише у мрії або (якби міг) у якійсь досконалій медитації огорнути думкою Всесвіт та стати з ним єдністю, жити з ним його гармонійним життям. На разі я лише спостерігаю боротьбу суб’єктивних цілей з об’єктивною дійсністю, де заради ілюзорної перемоги задіюється ще більше техніки. В такій боротьбі вже втрачається зв’язок кінцевої цілі з безпосередньою, домінує лише безпосередня мета, а до чого все йде, так ніхто й не знає…  Порушується принцип оптимальності. Техніка приречена…

* Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. – Рубікон, К., 1997 – ст. 355

* Там само