Ей, хто псіха полікує?

Коли тобі за тридцятку, тобі вже мало просто вірити в себе. Вже йде вимога на те, чи «здійснився». Імператив вимагає конкретних відповідей.

А чорт його знає, чи здійснився я! Але хай мені, бляха, психологи скажутьщо це таке, коли постийно ставиш себе перед необхідністю відповідей. Завищене альтер-его? Бо так, по суті, нахрін мені ці депресії?! Не те, що б я цим дуже переймався, збиватися вдається, але мені здається, що в таких станах насправді брак якоїсь гармонії. Із самим собою. Конфлікт.

Так ось, я хочу миру.

Євробачення 2013

М-даа… Подивився огляд усіх пісень-конкурсантів Євробачення 2013.

Що сказати? Якісної музики мало. Все більше кіч. Кавказькі народи сподобались — Арменія, Грузія, Азербайджан напевно зможе тронути дівочі серця. Оригінальні Нідерланди та Данія більш-менш. Росія гарно — епопічно. Балкани до ужаса смішні, Чорногорію ніякий дабстеп не спасе. Але порвала мене Румунія. Шкода, що у фіналі цього не буде, не настільки вже дозволять опускатися конкурсу.

Цікаво було порівняти рівень помпезності, на якому кожна з пісень була представлена в своїх національних відборах. Скандинави та балтійці, як завжди, бюджетно. Дехто встиг кліпи познімати, але якщо вони як у Злати Огневич, то краще б не робили такої банальщини.

Прогнози не зроблю, переможе все одно якесь миттєве уподобання великої Європи. А вона така зараз мінлива.

Бренд країни

У кожної країни є своя брендова штука. В Росії це матрьошка, у Швейцарії — шоколад та сир, у Франції вина та Ейфелева вежа. Турист, коли приїзджає з іншої країни, завжди намагається взяти з собою звідти щось, що найбільше буде демонструвати «іншість» та специфічність того місця.

Так ось, ясна річ, в Україні теж напевно є свої брендові штуки. Але всі вони неоднозначні, не приймаються загалом усіма українцями, та й взагалі, яскраво не виражені. Про них знаємо скоріше ми, ніж та аудиторія, для якої бренд і повинен існувати.

Буде дуже класно, якщо ти, читач, залишиш в коментарі свою думку про бренд України. Я ж поділюся тут своїм враженням від певного продукту з України, який впевнено завоював позиції якісного та типово українського у свідомості поляка. Це соняшникова халва. Львів’яни, зверніть увагу, що у супермаркетах бере до кошика польський турист? — вірно, горілка, цигарки і… халва. Його увагу халва привертає не лише різноманітним опакуванням (а халву, дійсно, фасують не одноманітно — і великі і маленькі шматки, і брикетами і батончиками і в консервних банках…), але і смаковим розмаїттям та якістю.

Перший «досвід халви» я отримав ще коли не переїхав до Польщі, лише збирався якнайшвидше туди, де вже була моя дружина. Перед відїзджанням вона склала для мене список необхідних речей з України, де халва посідала одне з перших місць. «Тут дуже несмачна халва, та й навіть нема з чого вибирати» — сказала мені. Коли ж ми пригощали польских друзів українською халвою, багато хто з них вже мали «досвід халви», або безпосередньо, або чули, але неодмінно це були позитивні відгуки. Але найпереконливішим для мене було коли поляки, які не знали про мої «стосунки» з халвою, робили мені замовлення на халву з України!

P.S. Я із Оксаною ще любимо згущене молоко (з Первомайська Миколаївської області), але чомусь поляків воно так не «впирає». Може воно й на краще — нам більше буде!

Постапокаліптичний настрій

Подруга запитала. чи давно я думаю про Апокаліпсис. Давно. Для мене нормально проаналізовувати апокаліптичні настрої в соціальних масштабах. Не питання, чи відбудеться це колись в реальному часі, так скажімо, в ході історії. Однозначно відбудеться. Форма реалізації по суті теж не є загадкою, — Інтернет кишить фільмами та серіалами постапокаліптичної тематики. Не має потреби вигадувати щось нове. Мотив завжди один. Людство саме знає до чого йде. Це танатос соціуму, його архетип.

Все, потім ше.