Програма революційної партії України

Список будь-якої партії повинен бути списком команди професіоналів. Чим більш різноманітніші галузі представлені в партії, та такими спеціалістами, що заслуговують на всезагальну повагу та пошану, тим ймовірніше вона зможе перемінити життя України. Така партія має шанс.

Хто може бути такою партією? Та ніхто.

Епідемічний стрес — добриво виборів.

А чи звернули ви увагу на те, яким наслідком тяжіють на нас епідемічні страсті? Що мені здається в першу чергу наслідковим, так це те, що люд занурився у змарнілість. Озирніться навколо, ви десь бачите радість? Якось навіть не личить радіти публічно. Це ж як? — епідемія!.. І всі навколо такі змарнілі-змарнілі…

А все це сталось якраз перед передвиборчою кампанією! (Або кампанія одразу після цього, або ж це, тому що кампанія…) Який благодатний тепер для неї грунт! «Слухайте, шановні громадяни…, Ось бачите, я про вас піклуюсь…, Не бійтесь, любі стадо, всіх почую…, Я (він, вона, воно) — це ви, хто ж про вас подбає, змарнілих таких, якщо не Я (Ю, Т.П.)?!» Тепер себе можна робити опікуном хворих та батьком убогих, такий собі шанс кожному кандидату стати святим. Але не за рахунок того, щоб самому вдосконалюватись, але по принципу: «А давайте загонім їх бєзвєсті!» І затуркують, затуркують, щоб далі попирать можна було!

Українці, шануйтесь!

Державність

Наша державність нам подарована долею. Або, краще сказати, випадком. Ні попередні криваві війни, ні організовані повстання не приводили до утворення ураїнської державності. Натомість поставала вона в наслідок розпадів імперій, поставала як уламок не здатних тримати усе під контролем централізованих систем. Ті державні утворення, що виникали на початку та наприкінці ХХ століття, були результатом "підхоплення" упадлого керма влади колами ентузіастів, інтелігенції, патріотів, або ж, як це це було у випадку 91 р., професійними апаратчиками, — спадщиною комунального владарювання, — які являли собою значну більшість по-відношенню до представників-носіїв української ідеї. Саме вони так і не дали демократичним силам втілити у життя національні сподівання мас про утворення самодостатньої, незалежної України, на користь якої зробили свій вибір більшість проживаючих на її території.
 
До чого це я?.. А так, просто. Просто, я так думаю…

Українська ідея

kotugoroshko котигорошко

       Проблеми — наше природнє середовище… В них зросло вже ціле покоління українців. Вони не винуваті в тому, що живуть в державі, яка не може визначитись у тому, якою ж вона є, що вона гарантує і до чого вона скерована. Ціле покоління молодих людей, а з ними і всі громадяни, не розуміють, чому ми приречені на існування саме у такому форматі…

       В цей час тотальних кризисів української держави, на мою думку, слід звернути особливу увагу на фундаментальні засади державотворення України. Проблема не в тому, що ці кризиси є, — вони мусять бути в будь-якому організмі, не виключаючи соціальний, — а в тому, що задачі, які виникають внаслідок присутності кризису, не можуть бути вирішені з-за відсутності консолідації зусиль та спільної мети. Чи може мені хто-небуть відповісти, який є концепт української ідеї? Що є таке, навколо чого ми зможемо об’днатися? Відсутність чіткої свідомості української ідеї чинить нас беспорадними перед труднощами, які постають перед нами, як перед спільністю. Бо ми розрізнені і кроки, яки приймаються щодо подолання проблеми, обмежуються лише інтересами вузької ланки зацікавлених у цьому, чи це буде олігархічний клан, чи політична партія, чи звичайна середньостатистична родина. Отже, що об’єднує українців?      

       Прикро, але у нас немає ідеї… Сам результат національної ідеї — незалежна, демократична держава, — існує, але немає її в свідомості кожного з громадян цієї країни. Пригадую, як декілька років тому Росія вела активну компанію щодо формування „оной” для себе. І результати не примусили себе чекати – ми можемо спостерігати цю ідею в усьому, що може назватись продуктом Росії – політика, телебачення, кінематограф тощо. Амбіційна, агресивна, з присмаком імперіалізму, зухвала і високомірна до інших – вона їх влаштовує і багато в чому, визнаймо, допомагає в осягненні цілей, які (знову ж таки!) сама і визначає. Яке майбунє такої ідеї, стверджувати не берусь, але історія знає багато подібних прикладів і дає свої оцінки.      

       А що б могло консолідувати нас, українців? Абсолютно вірним є зауваження про те, що герої минулого України не можуть бути героями України сучасної. Ті герої, що є такими для України Західної не можуть бути ними для Східної і навпаки. Така вже є історична передумова. Це треба прийняти і перестати маніпулювати почуттями простих людей та розділяти суспільство. Необхідно запастись терпінням Моїсея, що водив 40 років по пустелі народ зі свідомістю рабів. І треба почати створювати нових героїв. Керманичам країни варто лише подивитись на зігнорованих винахідників науково-дослідницьких інститутів, звернути увагу на сучасних видатних педагогів та мислителів, продемонструвати собі (і в першу чергу СОБІ!) і світу діячів культури. Нам варто лише розпочати пишатись!І саме це "пишатись" зробить нас людьми вільними і незалежними від впливів чужих, а то й ворожих нам помислів. Саме "пишатись" створить з нас нову націю — українців, що вже мають свою державність та являють світу нових героїв.

Новий гімн України

Приводжу обидва варіанти гімнів:

Боже великий, єдиний
Слова: Олександер Кониський                                                  
Музика: Микола Лисенко

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

 

Державний Гімн України

(до закону України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року)

слова — П. Чубинський (виправлені Вербицьким)
музика — М.Вербицький

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.

Цей гімн „Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни” мав би велике значення для державотворення України. По-перше, у ньому немає моментів, що б могли викликати суперечності у трактуванні, образ інших націй та посягань на інші території. Він не викликає комплексу меншовартості і неповноцінності нації. Навпаки, простий і глибокий за змістом, він здатен об’єднати усіх через вираз святих, чесних та благородних прагнень, які притаманні усім людям. Його хочеться співати, його музика підносить. По-друге, наскільки б важливо це було для нас, батьків, коли б наші діти в часі урочистих лінійок у школі співали б саме такий гімн! Чи ми не мріємо про здорове у моральному відношенні покоління, здатне побудувати міцне і справедливе суспільство?

Єдиний Бог є спільний для християн, мусульман і євреїв. До того ж, в тексті відсутнє посилання на якусь конкретну конфессію чи заклики до релігійної нетерпимості. Скерування до досконалості особистісної, державної та національної може прийняти будь-яка людина, що не ідентифікує себе з релігійною приналежністю, але є людиною доброї волі.

Існує лише один аспект, що може викликати неприйняття, а саме – Бог. Саме тут виникає завжди у всіх питання – а як же атеїсти? Чи не образить їх це? Згоден, що необхідно шанувати переконання інших, незалежно від того, чи шанували [шанують] вони самі інші переконання. І думаю, що новий гімн України не стане їм на перешкоді в тому, аби залишатись вірними своїм позиціям. З іншого боку, хочу поставити питання – яку роль відіграють атеїсти в державотворенні сучасної України? Чи „Товариство атеїстів України” окрім захисту своїх прав та ведення пропагандистської діяльності виконує якусь гуманітарну та харитативну діяльність? Які їх плоди, що можуть бути цінними для суспільства? Окрім нарікання на „п’яних попів” та перешкоджанню впровадження християнської етики у школах про них більше нечутно.

Загалом, атеїстів в Україні 5% (за одними даними), за даними самих атеїстів — близько 30%. Як би там не було – віруючих понад 60%. До того ж, слово Бог (погоджуюсь з думкою DeeStructive) може багатьма трактуватись як переможна сила Добра і Світла, що, Я ТАК ДУМАЮ, влаштує усіх.

Щодо нинішнього гімну України, то він би міг зайняти почесне місце гімну Збройних сил України, або її силових структур.

Тут можна познайомитись з історією цієї пісні.

 

Скачати на LetitBit.net:

Cкачати «Боже Великий, Єдиний» Галицький хор.mp3

у виконанні Галицького камерного хору.

Оркестрове виконання.

Cкачати державний гімн України «Ще не вмерла України».mp3

Оркестрове виконання.

 

N.B. Аби скачати безкоштовно, необхідно вибрати варіант безGoldАккаунта

Хочу бути ідентифікований у паспорті як українець.

 

 

       Вважаю, що мене, як українця, це дискримінує – я не ідентифікований національно. Бо хто я? Добре, що громадянин України. Це підтверджує мій паспорт, там так і написано. Але хто я за національністю? Те, що я знаю, ким я є – не рахується. Бо моє знання не вагоме без офіційного підтвердження. Ось візьмемо, наприклад, тривіальну ситуацію – я переїжджаю в іншу країну по запрошенню на роботу. Все добре, чесно, я не зрадник, продовжую й далі любити Україну. Наприклад, й далі там живу, в мене все добре складається: народжуються діти, пішли в школу; вони, в принципі, вважаються вже громадянами іншої країни. І ось, при якійсь нагоді необхідно сказати про свою національність, ну там, наприклад, соціологічне дослідження, то виходить, що я можу сказати так, як мені вигідно? І дітей я можу записати, як заманеться? Добре, що коли я маю в цьому волю, — робити різні абсурдні речі; але коли від мене буде вимагатися підтвердження офіційне, то де я його візьму?

       Я не розумію, це якийсь геноцид проти української нації? Але такий продуманий, «інтелігентний», без терору. Якщо так буде тривати надалі – ми, українці, перестанемо існувати.

Утопическая концепция украинского политикума.

       Ну а как можно назвать тех, кто предал всех? Всех, кто доверил им… да, наверное, все, если брать в общем объеме. Кто-то – идею, кто-то – надежду, кто-то бизнес и судьбу своей семьи, — в каждом голосе было что-то свое, личное, сокровенное. И сейчас мне просто стыдно даже думать о том, что происходит в верхушках власти. Не за себя стыжусь, — что вот, видите ли, ошибся, — нет. Я и сейчас все так же думаю, как и тогда, на Майдане в революцию, все так же болею судьбой «рідной неньки». Мне стыдно за тех, кто не способен хоть каплю подумать как я, чтоб согласно своего призвания, благосостояние соплеменников было его жизнью, целью, его действиями. Возможно, кто-то и лелеет глубоко-патриотические мысли, но если таковые и имеются, то это не герои, их мысли тогда действительно очень глубоко, в глубокой…

       Стране нужны герои. Те, кто не изменяя себе смогут выдряпаться туда, на верх. Такие, кто не будет думать о своей шкуре, кто не будет взирать на обстоятельства и на то, что «все так делают». И мне не надо их слов, мне даже его крупномасштабных дел не нужно, дескать, выбери меня, а там все будет, — тоже мне, лоха нашел; мне нужен человек достоинств (по-украински красиво – чеснот), и первым из которых – скромность.

       Ну, да, скажете вы, скромный – и в первом эшелоне, нереально…  Да, соглашусь, нереально… При данном состоянии вещей, даже непонятна необходимость присутствия такого человека. Причем тут вообще скромность и что она решит? Попытаюсь объяснить.

       Скромный человек тот, кто реально оценивает силу своих возможностей. Скромный не играет ва-банк (какой ва-банк, когда речь о судьбах людей?!). Скромный знает свое место. А теперь представим, что место скромного человека – Верховная Рада. Представляете? Это место работы, службы, а не реализации своих амбиций! Спросить любого депутата, что он делает в парламенте, и вы услышите что угодно, вкусите весь жир их сплетен, обвинений и грязного белья, но ничего по сути. Вы не услышите профессионализма. Нашей страной управляют непрофессионалы! Там вроде и есть умные, но без мудрости. Меня бесит как они, абсолютно не задумываясь, легко и безответственно создают конфликтные ситуации друг с другом! Они думают, нас, избирателей, это должно тешить. Честно?- меня, избирателя, уже давно не гребет, кто оппонент, а кто «мой», мне нужны результаты. Хоть убейте там друг друга, но мне не интересны уже ваши разборки. Я уже точно не верю в то, что мое и моих соплеменников благосостояние зависит от «правых» или «левых» — вы там не те и не другие, вы – бездари!

       Я хочу интересоваться политикой настолько, насколько мне это будет интересно. А подарить такую информацию мне сможет только скромный политик, профессионал. Политическое шоу – это дешево. У меня складывается впечатление, что политикам необходимо создать конкуренцию сериалам, им необходимо собрать большую аудиторию. И неважно кто ею будет, пусть домохозяйки и пьяницы, сердобольные и просто компанейские люди, абы о политиках говорили, жалели, поощряли, ну а потом, конечно же, выбрали. И это так создается электорат?! Приходит на ум ленинская «кухарка», что управляет страной. А еще постсоветский комплекс централизации власти – мы все сами, никому не доверяем, мы лучше знаем, как завоевать доверие людей… И давай, в массы, приобретая её ж, массы, формы – бесформенные да в пороках; а что – ближе к людям! Цирк…

       Людям не нужно интересоваться политикой. Это не их парафия. Люди ведь не политологи, но выбор свой уже научились делать по такой деградированной шкале «плохой» — «хороший» (еще добавить можно «красивая», «сам заработал – нам даст» и «мне его жалко»), что будущее страны просто не представляется. Нам не нужно знать политику. Мы ведь не знаем всех интриг в институте биотехнологий, хоть от их работы и зависит урожай в стране, а соответственно и цены на рынке. Меня политика должна интересовать только в период выборов. Почитал сводки, спросил у умного человека, которому доверяю, соотнес, выбрал и пошел домой спать, замечу — спокойно. И все! В политике должны быть скромные люди, чтобы сфера их деятельности распространялась только на заинтересованных в этом специалистов, а дальше, по иерархической – в «низы». Такая информация будет основываться на доверии, которое по делам. От скромности и правда. А так, кажись, все.

       P.S. Не учел я, наверное, того, что политика – «продажная девка»… Ну, так и говорю – СКРОМНЫЙ политик. Герой, что разорвет круговую поруку. Что, нереально? Не верите? Но в Бога, то хоть веруете?