Я так думаю...

Що не кажи, а Назарук - то потужний в думці хлоп. Мутити такі акції, прості та такі, що трохи примушують подумати, та ще з усмішкою - то талант!

Ось так у ЛЬвові відсвяткували день народження найвідомішого львівянина Захер-Мазоха - з присмаком мазохізму, що особливо відчувається зараз, в міжвиборчому періоді. Про це і свідчив напис на плакаті "Mazox.ua", що складався з колажу фотографій українських політиків - "минуло 174 роки, а нам все більше це подобається..." На підтвердження цьому "звичайний" українець-виборець-мазохіст за гроші, що йому кидали, вкидав до виборчої скрині бюлетні за одного з двох кандитатів у президенти.

З такого кута зору організатори перформенсу навіть дужі праві у ствердженні, що Леопольд - найвпливовіша людина України. І ці вибори - найяскравіший тому показник.

Хоч Львів і має власний автобусний завод, але продукцією його тішиться не дуже часто, - занадто дорога вона для місцевого бюджету. Але нещодавно зустрів справжню автобус-кишеню, покликанням якої є розвантажити трафік Сихів-Центр. Таких довжелезних я не бачив навіть у столиці. Це ж ризикнули виставити його на вузенькі вулички міста левів! Але дай їм Бог щастя, бо роблять добру справу. Тільки в скільки обійшовся він нашим городянам, в ціну одного або двох, то теж одному Богу відомо.

не хочу співати меморанди, але радію, коли ніщо не забороняє мені це зробити!
Аватар - дивовижно потрібний фільм, настільки гарно продуманий в усіх відношеннях, що аж приємно, бо все сприймалось настільки живо і з таким наростаючим почуттям дитячого захвату, що хотілось все раз більше віддатись тому почуттю, який надавав фільм, до переживання якого так запрошувала головна героїня свого хлопця... клЁвий, клёвий фільм, шо не кажи!
Три години сплошної бомби!!! Комфорт глядацької уваги був на максимально високому рівні. Не вгадав з коханою, правда, трохи місцями в залі, брали шо було (нармально як по касі здєлали також, га?), хотілося б поближче, але і так було на шо подивитись. Спасибі цим чувакам, шо розроблюють такі нові технології, бо це вражало! в мене спочатку був стрём, що мене шось буде напрягати в цих окулярах, тіпа - "от, Вітя, уявляй собі, що це так...", трохи скептично до цього підходив, але я досить швидко призвичаївся до 3D (ви вибачте, що я вже такий колхозник) і, вимушений сказати, є якийсь прикол в цьому, є, є... А як цей прікол, що це не анімація, ні графіка, а реально людина грає? Ось тому дивишся - і віриш, переживаєш! Віриш, шо і в тебе є якась така душа, яка робить тебе людиною, розумієш взагалі, що значить бути людиною. Хоча ні, якраз саме вирішувати глядачу приходиться , в чому ж заключається людяність, тобто, давати собі відповіді на такі прості, загальні питання, коли лише так чи ні, і бачити їм підтвердження тут же на екрані, дозволяти надалі собі мріяти, мріяти, що це і я так можу! В мене під час перегляду фільма також було те саме пароноїдальне відчуття, як і у головного героя (ніколи не пам'ятаю на імена) стосовно свого місця перебування. Мені так само не хотілось прокидатись в реальному світі, аби тільки цей фільм як можна довше не закінчувався! До речі, вони в цій подачі персонажа, як мені здається, трохи недопрацювали (хоча загально робота виконана на всі сто), бо не може так людина настільки одухотворена так паскудно, зневажливо місцями, ліниво ставитись до дійсності, хай би яка вона не була. а то запустив собі бороду, тіпа, борець за права людини і гайда хничить. 
А так вобще, образ героя нічо створений. Позитивно вчить свободи. І херня, шо фільм по шаблону снятий, - герой-одиночка, принцип "Попелюшка", та "торт в морду - теж смішно", - основну ідею кінематрографа Америки - СВОБОДА, передали супер. Це однозначно фільм, який приречений на культовість. Це нова ера Аватар.

Вже дуже давно я збираю матеріал про найпопулярніше слово для назв комерційних структур у Львові. Популярне воно також і в Україні загалом, але ніде, як у Львові, ви не зустрінете його так часто - слово "ХАТА".

Першими, кого можна згадати - монстрів "хатнього" бізнесу: фаст-фуди "Пузата Хата" та "Картопляна Хата".

Наступними, кого можна відмітити - адаптація східної екзотики до української дійсності - "Япона Хата",

та адаптація вуличної торгівлі до вимог споживацької культури - "Чебуречна хата".

Хочеться згадати також іншого представника фаст-фудівських "хат", який вже рік, як зник. Мабуть, не пережили економічної кризи. А шкода... Бо вуличні лоточки "Пиріжкова хата" дуже тішили львівське студентство своєю продукцією. Та й фото я не маю...

Далі - кафе. Їх, мабуть, більше, ніж я знаю. Популярною є назава "Смерекова хата", хто б сумнівався. Але зустрічається і більш креативний підхід.

І все ж таки, ще багато пов'язаного зі словом "хата" відносять саме до їжі та пиття.

Слідуєм далі - агенство нерухомості "Львівська хата", та інтернет-магазин меблів "Меблева хата".

Магазин "Хата рибака", що знаходиться по вул. Вузька,3.

Журнал "АвтоХата" - .

Інтернет-клуб "Хата-net".

Яскравим прикладом того, що Україна є пограниччям Сходу та Заходу, та взірцем лояльності в своєму інтер-становищі, є поява "Шаурма-Хаус" у львівському "хатньому" просторі. Та й взагалі, "Шаурма-Хата" було б зрадою національних інтересів.

Ось так. Що не кажи, а слово "ХАТА", мабуть, найбільш миле та рідне слово для будь-якого українця. Може з-за того він хоче її відтягнути від усього згубного, десь так на край?..

Непоганим представляється мені провести наше весілля в стилі party в одному з найстаровинніших місць Львова Пороховій вежі. Так, там присутній ресторанчик, оформлений у стилі Середньовіччя і головною перевагою якого, на мій погляд, є наявність у залі комину, він же мангал. Це класна штука для вечірки. Вистачить десятка кіло ковбасок, щоб нагодувати певну кількість танцюючої молоді.

Хочу похвалитися фотографом, який буде знімати наше весілля - Ігор Чорненький. Це наш друг, що вже давно налаштований на нашу весільну фотосесію і у якого маса ідей зробити це незвично. Він завжди каже: "Це буде круто!", - і так у нього виходить. До того ж, він майстер організовувати вечірки. Для тих, кому цікаво, можна подивитись його роботи ВКонтакті.

Так, саме це і є моїм планом відносно весілля - провести його як звичайну вечірку. Хоча, звісно, якщо попрацювати, звичайною вона не буде. Для цього треба врахувати деякі пункти. Отже: запрошені, дата і місце.

Запрошених буде не багато. Вузьке родинне коло, смачна вечеря без традиційних "тьох столів", тости та "гірко", танці... та прибуття іншої частини гостей, а саме друзів, яких в два рази більше, а може і ще більше, бо прийдуть не самі, фуршет для них та танці з бульбашковим шоу і все таке. Повинно сподобатись, бо будемо робити всім колективом зацікавлених.

Привід зібратися є. І це не тільки наше весілля. Просто весілля ми зробимо 14 лютого, на день св. Валентина. В Православній церкві в цей день не вінчають, але ж ми римо-католики і вінчатися будемо в костелі! Постів тоді теж не буде для усіх конфесій.

Місце - це самий складний пункт на даному етапі. Можливо, у вас будуть поради по місцю? Ідею, мені здається, я виложив зрозуміло, то місце мусить впасти вам до думки саме собою, якщо таке знаєте (у Львові та околицях).

Сталось! Я буду татусем!!

Ось такі ось знаки оклику... Що там за ними, навіть самому важко розпізнати. Радість є, це ж чому не радіти? Я радий, що у мене і моєї коханої Оксани буде спільна дитинка. Оксана також рада. Хоч і було, що півтора дні проплакала... Зрозуміло, в принципі, що у вагітних перепади настрою, але фраза, яку вона проволала мені в слухавку у відповідь на спроби її потішити, - "Все не так, як мені хотілось!", - може бути і моєю фразою. Але якось мені нема часу і настрою вже про це думати. Якщо думати - це груз...

Сталось як сталось. Я вже буду татусем.

Багато справ зараз необхідно віришити в короткі строки. Звісно, що відгуляємо весілля, яке навіть не планували на зараз. Думали пізніше, цим літом, або наступним... Тобто, думали, що це буде цілком залежати від нас. Сталося ж, що це цілком залежить від обставин. Гуляти будемо зараз, поки не видно живота. Вбахаємо купу грошей, аби віддихатись людей, думка яких дуже важлива, бо ж "що люди скажуть". Так, начебто, личило б...

Оксана заявила, що не хоче весілля. Мені теж пофіг, але наголошую на тому, що подія вінчання є вагомою як для мене, так і для неї, тому добре було б, щоб вона викарбувалась в нашій та друзів пам'яті яскравими спогадами. Запропонував їй та батькам сценарій. Їм сподобалось, вони підтримали. Тепер це треба зреалізувати. Ціль - перетворити весілля в кльове свято для себе та гостей (та цілого Львова) з мінімумом стресу в його підготовці і мінімумом капіталовкладення. Хочу все зробити чотко і мудро. Тому в мене є план.

І буду вас в цьому надалі інформувати)

А чи звернули ви увагу на те, яким наслідком тяжіють на нас епідемічні страсті? Що мені здається в першу чергу наслідковим, так це те, що люд занурився у змарнілість. Озирніться навколо, ви десь бачите радість? Якось навіть не личить радіти публічно. Це ж як? - епідемія!.. І всі навколо такі змарнілі-змарнілі...

А все це сталось якраз перед передвиборчою кампанією! (Або кампанія одразу після цього, або ж це, тому що кампанія...) Який благодатний тепер для неї грунт! "Слухайте, шановні громадяни..., Ось бачите, я про вас піклуюсь..., Не бійтесь, любі стадо, всіх почую..., Я (він, вона, воно) - це ви, хто ж про вас подбає, змарнілих таких, якщо не Я (Ю, Т.П.)?!" Тепер себе можна робити опікуном хворих та батьком убогих, такий собі шанс кожному кандидату стати святим. Але не за рахунок того, щоб самому вдосконалюватись, але по принципу: "А давайте загонім їх бєзвєсті!" І затуркують, затуркують, щоб далі попирать можна було!

Українці, шануйтесь!

Одна з рис, яка захоплює мене у Оксані - це її безпосередність. В цьому вона геній. Обожнював з нею, україномовною, ходити влітку по одеським магазинам. Вона була неперевершена в дивуванні на те, що дивувалися нею. Вона знищувала штучну гламурність продавців, які зверхньо реагували на українську мову, своїм правдивим, щирим дивуванням. Коли Оксана запитувала про щось, що її цікавило і продавці кліпаючи очима кидали якусь фразу з підтекстом: "Воно тобі треба?", то вона дійсно не могла не здивуватись цим. Її наступні питання-уточнення про товар, що її зацікавив, абсолютно досконало виражали це, і тому ці шопінгові консультації ставали схожими на розмову лікаря-психіатра з паціентом, що страждає на нервовий розлад - спокійні уточнення про якість та походження товару і щораз більш розгубленіші відповіді від усвідомлення власної некомпетентності та упередженого судження. Вона ж, моя кохана, все прекрасно шарить і я нею відверто пишався.

Моя Оксана мріє стати дитячою казкаркою. А ще я б запропонував їй стати авторкою пісень для Василя Васильціва. Бо більшої безпосередності як у неї (та у Васильціва) я ще не зустрічав. Сьогодні ми стояли обійнявшись після добового розлучення, і вона, дивлячись в очі, наспівує: "Цьо-оматись і обніма-атись..". А чому б і ні, Василь Васильців, здається, дуже мало співає про кохання? Не зустрів ще хдопець свою єдину.

Васю, ти якщо шо, то звертайся. Може вистачить про "комп'ю-утер, інтернет"?