Весілля на день святого Валентина.

Непоганим представляється мені провести наше весілля в стилі party в одному з найстаровинніших місць Львова Пороховій вежі. Так, там присутній ресторанчик, оформлений у стилі Середньовіччя і головною перевагою якого, на мій погляд, є наявність у залі комину, він же мангал. Це класна штука для вечірки. Вистачить десятка кіло ковбасок, щоб нагодувати певну кількість танцюючої молоді.

Хочу похвалитися фотографом, який буде знімати наше весілля — Ігор Чорненький. Це наш друг, що вже давно налаштований на нашу весільну фотосесію і у якого маса ідей зробити це незвично. Він завжди каже: «Це буде круто!», — і так у нього виходить. До того ж, він майстер організовувати вечірки. Для тих, кому цікаво, можна подивитись його роботи ВКонтакті.

Весілля в стилі вечірки.

Так, саме це і є моїм планом відносно весілля — провести його як звичайну вечірку. Хоча, звісно, якщо попрацювати, звичайною вона не буде. Для цього треба врахувати деякі пункти. Отже: запрошені, дата і місце.

Запрошених буде не багато. Вузьке родинне коло, смачна вечеря без традиційних «тьох столів», тости та «гірко», танці… та прибуття іншої частини гостей, а саме друзів, яких в два рази більше, а може і ще більше, бо прийдуть не самі, фуршет для них та танці з бульбашковим шоу і все таке. Повинно сподобатись, бо будемо робити всім колективом зацікавлених.

Привід зібратися є. І це не тільки наше весілля. Просто весілля ми зробимо 14 лютого, на день св. Валентина. В Православній церкві в цей день не вінчають, але ж ми римо-католики і вінчатися будемо в костелі! Постів тоді теж не буде для усіх конфесій.

Місце — це самий складний пункт на даному етапі. Можливо, у вас будуть поради по місцю? Ідею, мені здається, я виложив зрозуміло, то місце мусить впасти вам до думки саме собою, якщо таке знаєте (у Львові та околицях).

«Весілля-дитина» — алгоритм зрозумілий…

Сталось! Я буду татусем!!

Ось такі ось знаки оклику… Що там за ними, навіть самому важко розпізнати. Радість є, це ж чому не радіти? Я радий, що у мене і моєї коханої Оксани буде спільна дитинка. Оксана також рада. Хоч і було, що півтора дні проплакала… Зрозуміло, в принципі, що у вагітних перепади настрою, але фраза, яку вона проволала мені в слухавку у відповідь на спроби її потішити, — «Все не так, як мені хотілось!», — може бути і моєю фразою. Але якось мені нема часу і настрою вже про це думати. Якщо думати — це груз…

Сталось як сталось. Я вже буду татусем.

Багато справ зараз необхідно віришити в короткі строки. Звісно, що відгуляємо весілля, яке навіть не планували на зараз. Думали пізніше, цим літом, або наступним… Тобто, думали, що це буде цілком залежати від нас. Сталося ж, що це цілком залежить від обставин. Гуляти будемо зараз, поки не видно живота. Вбахаємо купу грошей, аби віддихатись людей, думка яких дуже важлива, бо ж «що люди скажуть». Так, начебто, личило б…

Оксана заявила, що не хоче весілля. Мені теж пофіг, але наголошую на тому, що подія вінчання є вагомою як для мене, так і для неї, тому добре було б, щоб вона викарбувалась в нашій та друзів пам’яті яскравими спогадами. Запропонував їй та батькам сценарій. Їм сподобалось, вони підтримали. Тепер це треба зреалізувати. Ціль — перетворити весілля в кльове свято для себе та гостей (та цілого Львова) з мінімумом стресу в його підготовці і мінімумом капіталовкладення. Хочу все зробити чотко і мудро. Тому в мене є план.

І буду вас в цьому надалі інформувати)

Епідемічний стрес — добриво виборів.

А чи звернули ви увагу на те, яким наслідком тяжіють на нас епідемічні страсті? Що мені здається в першу чергу наслідковим, так це те, що люд занурився у змарнілість. Озирніться навколо, ви десь бачите радість? Якось навіть не личить радіти публічно. Це ж як? — епідемія!.. І всі навколо такі змарнілі-змарнілі…

А все це сталось якраз перед передвиборчою кампанією! (Або кампанія одразу після цього, або ж це, тому що кампанія…) Який благодатний тепер для неї грунт! «Слухайте, шановні громадяни…, Ось бачите, я про вас піклуюсь…, Не бійтесь, любі стадо, всіх почую…, Я (він, вона, воно) — це ви, хто ж про вас подбає, змарнілих таких, якщо не Я (Ю, Т.П.)?!» Тепер себе можна робити опікуном хворих та батьком убогих, такий собі шанс кожному кандидату стати святим. Але не за рахунок того, щоб самому вдосконалюватись, але по принципу: «А давайте загонім їх бєзвєсті!» І затуркують, затуркують, щоб далі попирать можна було!

Українці, шануйтесь!

Про одеський шопінг та Василя Васильціва.

Одна з рис, яка захоплює мене у Оксані — це її безпосередність. В цьому вона геній. Обожнював з нею, україномовною, ходити влітку по одеським магазинам. Вона була неперевершена в дивуванні на те, що дивувалися нею. Вона знищувала штучну гламурність продавців, які зверхньо реагували на українську мову, своїм правдивим, щирим дивуванням. Коли Оксана запитувала про щось, що її цікавило і продавці кліпаючи очима кидали якусь фразу з підтекстом: «Воно тобі треба?», то вона дійсно не могла не здивуватись цим. Її наступні питання-уточнення про товар, що її зацікавив, абсолютно досконало виражали це, і тому ці шопінгові консультації ставали схожими на розмову лікаря-психіатра з паціентом, що страждає на нервовий розлад — спокійні уточнення про якість та походження товару і щораз більш розгубленіші відповіді від усвідомлення власної некомпетентності та упередженого судження. Вона ж, моя кохана, все прекрасно шарить і я нею відверто пишався.

Моя Оксана мріє стати дитячою казкаркою. А ще я б запропонував їй стати авторкою пісень для Василя Васильціва. Бо більшої безпосередності як у неї (та у Васильціва) я ще не зустрічав. Сьогодні ми стояли обійнявшись після добового розлучення, і вона, дивлячись в очі, наспівує: «Цьо-оматись і обніма-атись..». А чому б і ні, Василь Васильців, здається, дуже мало співає про кохання? Не зустрів ще хдопець свою єдину.

Васю, ти якщо шо, то звертайся. Може вистачить про «комп’ю-утер, інтернет»?

Гамір гаміру різниця.

Чоткий вчора був день. Насичений. Його було б приємно згадувати, якби в ньому дійсно відбулись би якісь визначні події. По-перше, це враження. Маса зустрічей тих, кого давно не бачив, або може навіть і не згадував. Але так, побачив — і радий бачити! По-друге, погода. Тепло! Перший день осені дав ще засмакувати літа. Вікно було відкрите цілий день. Повернувся додому вже, в принципі, надвечір, але гамір дітлахів знадвору створював враження літнього дня початку канікул, коли ще не встигли пороз’їжджатись і пресититись до «вже нічого не хочеться». Діти вчора бавились дійсно як останній день. І бавились дуже щиро — серед вигуків та сміху не чутно було прозивань та полохливих криків. Натомість, натхнені досвідченим відчуттям дорослості, яке набулося внаслідок відвідин школи в перший навчальний день, вони створювали дуже затишний гамір, під який приємно думалося та відпочивалося. Відчувалося, що все на своєму місці. Ось така ось перша осіння медитація.

Лебедина пісня потенційних геніїв.

Часто мені зустрічаються люди, в очах котрих є велике розуміння всіх речей і процессів, їх правдивого значення. Їх очі випромінюють багато добра, але вони сумні, бо не знають, як застосувати те добро. Вони зневірені, нікому вже не довіряють, але нікого і не бояться. Вони просто дивляться на хід речей і чогось очікують. Їх принциповість і стабільність захоплює, вони не дозволяють собі опуститися до звичок, мотивів та поведінок, що впроваждують до колись досвідченої порожнечі – вони не курять, бо з першого разу їм не сподобалось, й так само вони ніколи не будуть обмовляти людину поза очі, бо це принижує їх гідність. Вони прекрасні, і вони це розуміють. Еталоном і прикладом для наслідування для них є літературні персонажі та їх автори. Реальне життя викликає лише смуток і розчарування. Покластися вони можуть лише на себе та на крилаті вислови мислителів минулого. У них є лише вони самі, ось такі сумні та прекрасні, і мені здається, їм інколи хочеться просто забутися… У цій втраті ауторефлексії, в прагненні просто бути є відчуття своєї необхідності, але нерозуміння своєї доцільності. Їх буття – це сама по собі лебедина пісня.

Назад в минуле.

Львів — місто-казка, місто-музей. Споглядаючи красу архітектурних споруд, ви можете захоплюватись геніями зодчества часів Австро-Угорщини та Польщи. Але ви можете відправлятися у минуле не так далеко. Ями на дорогах, вигляд більшості магазинів та їх обслуговування, ввічливість водіїв маршруток та бюрократизм в державних установах "приємно" нагадують не так давні часи рідного усім нам Совка. Але є один дійсно приємний спогад тих часів і розташований він у самому серці Львова, на площі Ринок біля універмагу (який сам по собі є видатною пам'яткою чи то радянськості, чи то рагулізму).  Автомат газованої води зі справжнім (!) гранованим стаканом вгамує вашу спрагу та потішить серце всього за 25 або 50 копійок (яка вода та за яку суму купується, думаю, пояснювати не треба).

gaz gaz

Ласкаво просимо до Львова!

Оцінювання Бога в режимі online.

У тебе є власний погляд на процеси, які відбуваються у світі? Ти готовий критично віднестись до Божого Провидіння? Ти маєш шанс оцінити дії Бога, поставити Йому свою оцінку за Його участь в твоєму житті.  

oc_boga2

Сотні тисяч користувачів Інтернету щодня виставлять Богу оцінки на американському порталі Ratethegod.com , назва якого перекладається «оціни Бога».

Творець отримує пункти не лише за трагедії, які відбуваються у світі, але також за такі дрібниці, як вирваний зуб або поганий день на роботі. Рейтинг Бога швидко росте тоді, коли купуються автомобілі, люди отримують нову роботу або приходять з вдалих побачень.

Сайт діє уже понад рік. За цей час оцінки Богу щоденно виставляє близько 700 тисяч користувачів Інтернету з усього світу. Бали можна ставити кілька разів на день від «-5» до «5». Середня оцінка Бога на порталі називається GodIndeks.

Середній бал Бога – це своєрідний барометр настрою у світі: він сильно падає під час сумних і трагічних подій, що трапляються у світі. Вперше Творцю попалось у травні минулого року під час землетрусу у Китаї. Тоді індекс Бога впав до 0,958 пунктів, тому що кожен четвертий користувач поставив Богу «-5». Також на оцінки впливає світова фінансова криза, що почалась восени минулого року. Один з користувачів, поставивши Богу «3», написав: «Економічна криза дуже вплинула на мій світогляд. Бачу одні мінуси».

d09ad0bed0bfd0b8d18f-globindex_1072

На порталі можна знайти багато коментарів, безпосередньо звернених до Бога. «Ти взагалі мене чуєш?» — пише користувач і ставить Богу низькі оцінки. Професор Едвард Цупак, соціолог, який займається релігійністю, вважає, що користувачі Інтернету, які оцінюють Бога, не сприймають це як гру: «У цей момент вони, незважаючи на все, шукають якогось контакту зі святістю. Раніше задоволені віруючі ставили Богу каплиці та статуї, а незадоволені – влаштовували релігійні бунти. Тепер вони можуть висловити своє ставлення до Бога, ставлячи йому погані оцінки.»

Іншу думку має психолог Збігнев Нецка: «Важко сприймати все це серйозно, це швидше гра, хоча потрібно визнати, що психологічно вона дуже цікава. Це певна форма роздумів над власним життям, щось на кшталт короткого щоденника.» Психолог вважає, що портал швидше потрібно було б назвати «Оціни свою долю». На його думку, так багато людей заходить на цей сайт, тому що відчувають своє безсилля перед світом і хочуть звалити на когось свої негаразди. Найкраще, звичайно ж, на Творця.

Взято з Credo .